| Рідна мова
Як пролісок, який до сонця тягнеться Через сніги і землю крижану, Так наша мова вижити старається, Переживши смерть і не одну. Як той пісок, який крізь пальці сиплеться, Так наша мова може утекти. Лише для нас вона, як зоре, світиться, І наш обов’язок її уберегти. Як нива золота, яка врожай дає, Так наша мова з нами лиш росте. В ній вічне зерня, невмируще є. Допоки ми є і воно живе. Ми спадкоємці великої історії, Ми послідовники Шевченка і Франка. На рідне слово кладем нові мелодії, Лунає мова наша ніжна і дзвінка. |
| Вікторія Бондаренко | |||
Немає коментарів:
Дописати коментар